Зв’язок поколінь із акцентом на професіоналізм
Їх об’єднав військовий автомобіль… Ні-ні, це зовсім не вигадка, а цілком реальна історія у якій різні за віком, долею та статусом особистості перетнулися, щоб до Дня автомобіліста розповісти вам про своє життя, яке нерозривно пов’язане з професією. Юрій Сердюк – підполковник у відставці, у минулому викладач кафедри автомобілів. Представник нашого з вами теперішнього - старший викладач кафедри автобронетанкової техніки підполковник Володимир Дем’янишин. І як же без майбутнього?.. Будь ласка, курсант факультету логістики, майбутній офіцер-автомобіліст Руслан Лисак. А щоб відчути зв’язок поколінь, треба краще познайомитися із нашими героями. Поїхали!
1
Минуле Юрія Сердюка та автомобіль, який потрібно любити
Більше 55 років. Саме стільки підполковник у відставці Юрій Сердюк пов’язаний із Національною академією Національної гвардії України. А почалося все з вересня 1966 року. Хлопчиною він вступив на автомобільний профіль, тоді ще харківського військового училища. А вже у 1969 році був призначений командиром навчального автомобільного взводу, а потім командиром роти однієї з військових частин колишнього Радянського Союзу. Не інакше як щасливим збігом обставин, Юрій Валентинович називає переведення до своєї alma mater у 1973 році. У званні старшого лейтенанта він спочатку проходив службу в штабі, а потім отримав дуже відповідальну посаду - командир резервної роти, яка будувала головний семиповерховий корпус Академії. 160 солдат у підпорядкуванні, нелегкі умови праці та звісно ж висока відповідальність неабияк загартували молодого офіцера. Тож, коли у 1980 році став на посаду начальника навчальної лабораторії кафедри автомобілів, зізнається, наче потрапив до іншого світу.
«Головним моїм завданням, як начальника лабораторії, було матеріально-технічне забезпечення навчального процесу, і участь у самому навчальному процесі, особливо, що стосується виконання практичних робіт, адже я був другим викладачем. Таким чином, поступово накопичував педагогічний досвід, тому, коли запропонували посаду викладача було все зрозуміло і легко. Те, що буду викладачем своєї улюбленої дисципліни, навіть не міг подумати. У мої курсантські роки, викладачем автомобільної підготовки був підполковник у запасі Сергій Олександрович Онищенко – випускник першого випуску 2-ї школи прикордонної охорони та військ Об’єднаного державного політичного управління. Він і став для мене справжнім взірцем офіцера-викладача».
Через деякий час Юрій Сердюк почав викладати навчальну дисципліну «Автомобільна підготовка». На той час всі випускники повинні були водити автомобіль і мати права. Курсанти, які опановували фах військового автомобіліста, отримували права професіонала, а зброярі та інтенданти отримували, так звану, «любительську» категорію. Саме в останніх і проводив заняття Юрій Валентинович. Заняття передбачали вивчення загальної будови автомобіля, правил дорожнього руху і, звісно ж, навчання водінню. Викладач забезпечував організацію всього процесу навчання, тоді як практичне водіння проводили перші помічники викладача – інструктори.
| «Курсанти навчалися на таких автомобілях як УАЗ-469 з легкових автомобілів, ГА-53, ЗІЛ-130, ЗІЛ-131 – з вантажних. У процесі навчання також використовувалися плакати, макети, схеми (коробка передач в розрізі). Тоді все це готувалося руками викладачів та курсантів. У навчальному процесі також використовували автотренажери, які надавали можливість проєктувати дорожню обстановку. Можна було також відпрацювати першочергові навички у швидкісному та маневренному режимах. Звісно, ті тренажери не порівняти з сучасними. Скажімо, на сьогодні, можливість тренуватися на БТР 4-Е, КрАЗ – справжня знахідка для курсанта-автомобіліста». На кафедрі автомобілів Юрій Валентинович попрацював 13 років. У 1992 році, у званні підполковника, звільнився у запас. Але запевняє, душею він з військовою службою – колишніх офіцерів не буває. |
У миротворчих місіях військові – завжди посередники
З 1987 по 1989 роки Юрій Сердюк, на посаді начальника автомобільної служби, брав участь у миротворчих операціях у Баку (конфлікт між Вірменією та Азербайджаном), Ферганський конфлікт (турки-месхитинці та узбеки) у місті Кувасай, а також грузино-абхазький конфлікт. Перед офіцерами та курсантами 2-3 років навчання, тоді стояли завдання з підтримання порядку, патрулювання, забезпечення комендантської доби. Юрій Валентинович пригадує, що курсанти настільки глибоко переймалися виконанням цих завдань, що наприкінці дня падали з ніг від утоми, але з усім справлялися.
«Хлопці молодці, розуміли все з напівслова, хоча траплялися випадки, коли було дуже важко як морально, так і фізично. Справа в тому, що ми всюди були посередниками-миротворцями, щоб не допустити ні жертв, ні кровопролиття, ні порушення громадського порядку. Але, в той же час, у нас кидали камінням як з одного, так і з іншого боку. У такі моменти я розумів, що будь-який командир чи начальник, під час виконання завдання чи наказу, повинен пам’ятати дві основні заповіді. Перша – він повинен виконати наказ. Друга – обов’язок командира – повернути батьку та матері живих синів».
 |  |  |
| Головне правило – категорична заборона порушувати правила і накази Професія автомобіліста складна, тоді як професія військового автомобіліста складніша вдвічі, у цьому Юрій Сердюк переконався на власному досвіді. Ця професія несумісна з халатністю та безвідповідальністю. Вона вимагає максимальної концентрації та знання правил дорожнього руху та експлуатації автомобіля. А ще, потрібно просто любити свою роботу та поважати людей з якими працюєш. Напевно, завдяки такому налаштуванню Юрій Валентинович вже майже 30 років з моменту звільнення в запас не припиняє зв’язок із Академією Національної гвардії. Сьогодні він заступник голови ради ветеранської організації Академії, яка нараховує 403 ветерани. На нашу першу зустріч він прийшов після онлайн конференції ветеранів Національної гвардії України. Із блиском в очах він розповів про своє життя, про свою професію і своє сьогодення. |
«Я представник такої професії у якій категорично забороняється порушувати правила чи то дорожнього руху, чи експлуатації транспортного засобу. А також професія навчила мене, що автомобіль потрібно любити, а якщо ти викладач, то ще й прищеплювати любов до техніки у тих, кого навчаєш. Це незмінні істини, дотримуючись яких гарантується успіх».
2
Сьогодення Володимира Дем’янишина та автомобіль, який є цілим світом
Наступний герой нашого проєкту, як і попередній, своє знайомство з Національною академією Національної гвардії України розпочав зі вступу, лише з різницею у 30 років. Старший викладач кафедри автобронетанкової техніки підполковник Володимир Дем’янишин вступив до тоді ще Військового інституту Національної гвардії України у 1996 році. Навчався на тиловому факультеті за спеціальністю автомобільне господарство. Після закінчення навчального закладу в 2001 році, за розподілом, потрапив до батальйону забезпечення навчального процесу в автомобільну роту Академії. Посада командира навчального взводу, з якої розпочав свій офіцерський шлях Володимир Дем’янишин, передбачала навчання новоприбулих солдат автомобільній справі.
«Я проводив заняття із солдатами, які вже мали водійські права з правил дорожнього руху, діагностики, технічного обслуговування та ремонту автомобілів. Головне завдання полягало в тому, щоб «освіжити» їх знання, а також показати наскільки відрізняються цивільні автомобілісти від військових, а це перевезення особового складу, обладнання військових автомобілів, рух у військових колонах тощо. Також моя посада передбачала постійну роботу з інструкторами з водіння. В автомобільній роті я проходив службу протягом трьох років. Після того як отримав звання старшого лейтенанта, перевівся на командно-штабний факультет на посаду курсового офіцера. Після двох років проходження служби, за станом здоров’я, мені надали посаду інженера кафедри експлуатації та ремонту автомобілів та бойових машин. На той момент головою кафедри був полковник Анатолій Ковтун, а заступником - полковник Олег Іванченко. Завдяки цим людям, які мене підтримали, я отримав можливість виконувати обов’язки інженера лабораторії кафедри, а через деякий час став начальником лабораторії кафедри».
| У 2010 році Володимир Дем’янишин був призначений на посаду викладача кафедри експлуатації та ремонту автомобілів та бойових машин. До 2014 року викладав навчальну дисципліну «Правила дорожнього руху» та «Автомобільна підготовка». Коли мова заходить про перше заняття, говорить, що це ще й випробування для викладача, адже перед справжнім заняттям декілька разів проводив пробні заняття, у якості слухачів тоді були досвідчені викладачі кафедри. А коли настав час і він зайшов до аудиторії, дуже хвилювався, побачивши таких різних за своїм світосприйняттям курсантів. «Моє перше заняття було незабутнім, як і для кожного викладача-початківця. З курсантами командно-штабного факультету розглядали тему «Дорожня розмітка» і це заняття залишиться у моїй пам’яті назавжди. Перше заняття було складне, тому що треба було правильно викласти матеріал, звертаючи увагу на кожне слово, враховуючи методику викладання та відведений час. Хвилин через 30 я помітив, що курсанти поступово призвичаїлися до мене. Це означало, що ми знайшли взаємозв’язок, хлопцям хотілося слухати матеріал, а я відчув, що нарешті опинився у потрібному місці й у потрібний час». |
Досвід служби в зоні АТО – коли відчуваєш відповідальність кожного кроку
У 2014 році всі офіцери-викладачі Академії, у тому числі й кафедри автобронетанкової техніки, маючи вагомі теоретичні знання, мали можливість застосувати їх на практиці в зоні проведення антитерористичної операції. Викладачі кафедри автобронетанкової техніки Академії виїздили на схід України для того, щоб виконувати завдання пов’язані з технічним забезпеченням.
«Я проходив службу в зоні АТО з серпня по вересень 2014 року. До моїх обов’язків входили ремонт і технічне обслуговування автобронетанкової техніки, евакуація пошкодженої техніки, технічний супровід колон. Кожного дня ремонтували і обслуговували техніку для того, щоб завтра можна було знову виконувати бойові завдання. Ми забезпечували доставку нашим хлопцям боєприпасів, води та їжі. У такі моменти розумієш, наскільки відповідальним є кожен твій крок».
Навчити курсантів бути «лікарями» автомобілів
На сьогодні Володимир Дем’янишин викладає навчальну дисципліну «Діагностика і технічне обслуговування». Підполковник зізнається, що дисципліна є цікавою для нього в тому плані, що розглядається специфіка роботи не тільки водія, а, перш за все, робота автомобіля.
На сьогодні Володимир Дем’янишин викладає навчальну дисципліну «Діагностика і технічне обслуговування». Підполковник зізнається, що дисципліна є цікавою для нього в тому плані, що розглядається специфіка роботи не тільки водія, а, перш за все, робота автомобіля.
«Ми, у свою чергу, намагаємося бути «лікарями» військового автомобіля. Наприклад, потрібно провести діагностику автомобіля, щоб зрозуміти, де виникла несправність та виконати роботу з технічного обслуговування. Взагалі, якщо говорити про технічне забезпечення, порівняно з іншими роками, зараз з’явилися більш нові зразки військової техніки. Безпосередньо в Академії є багато броньованих автомобілів, такі як «Варта», «Козак», «Спартан» і багато інших. До перевезення також залучаються новітні марки автомобілів МАЗ, КРАЗ - ця техніка потребує нових знань. Індустрія автомобілебудування йде вперед, тому треба розвиватися і викладачу, і курсанту, пристосовуючись до нових моделей військових автомобілів».
| Розповів Володимир Миколайович і про курсантів, які під його керівництвом не тільки успішно захистили кваліфікаційні роботи, але й отримали патенти на корисну модель. «У 2018 році ми з курсантом виготовили протибуксуючий пристрій. Після виготовлення провели експеримент, відзняли відеоматеріал, засвідчивши роботу пристрою. Як підсумок, курсант захистив кваліфікаційну роботу на відмінно. У 2019 році виготовляли енергопоглинаючий бампер, призначений для підвищення безпеки автомобіля. У 2020 році ми з курсантом розробляли пристрій екстреного гальмування, який дозволяє автомобілю з будь-якою гальмівною системою здійснювати гальмування і зменшувати гальмівний шлях. Всі ці розробки були виготовлені, випробувані на практиці та отримали патенти. У цьому році також є гвардійці, зацікавлені у винахідницькій діяльності та технічних ідеях, які ми обов’язково будемо втілювати в життя». |
Важливо ставати на місце курсанта
Наприкінці нашої розмови ми почали говорити з Володимиром Дем’янишиним про повагу та довіру між курсантом та викладачем. Наш герой запевняє, що все приходить із досвідом.
Наприкінці нашої розмови ми почали говорити з Володимиром Дем’янишиним про повагу та довіру між курсантом та викладачем. Наш герой запевняє, що все приходить із досвідом.
| «Дуже важливо знайти ниточку зв’язку між викладачем і самим курсантом, бо якщо цей зв’язок буде обірвано, то яку б інформацію ви не надавали - курсант не зможе сприйняти її якісно та в повному обсязі. Ціль викладача - переконатися, що знання зрозумілі для здобувача. А ще я точно знаю, що також важливо – завжди ставати на місце того кого ти навчаєш». Намагаючись ставати на місце курсантів, Володимир Дем’янишин не забуває про свою головну місію – навчати. На самому початку занять він говорить курсантам: «Якщо ви хочете, щоб автомобіль відповідав взаємністю і був завжди справний, підтримуйте його в гарному технічному стані». Це простий секрет, який якнайкраще відображає любов до автомобільної техніки, яку Володимир Миколайович, без перебільшення, одухотворює. «Я прагну донести своїм курсантам, що автомобіль – це не просто металевий об’єкт. Водій повинен відчувати, що він має з ним певний духовний зв’язок. Автомобіль - не груда металу – це цілий світ, який справжні професіонали дійсно люблять». |
3
Майбутнє Руслана Лисака, окреслене службою військового автомобіліста
«Ти наш захисник», - іще з дитинства говорили ці слова Руслану Лисаку його рідні. Напевно, щось відчували, бо доля все ж таки пов’язала його життя із ратною службою.
| Руслан вступив на факультет логістики Національної академії Національної гвардії України у січні цього року. За плечима у хлопця навчання у ліцеї з юридичним нахилом, диплом бакалавра з міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету та сім місяців служби у військовій частині 3014 Національної гвардії України, яка знаходиться в Одесі. Непоганий досвід для 23 років, правда ж. «Мені було 22 роки, коли зрозумів, що хочу відчути смак військової служби. Сам пішов до військомату і попросив направити мене на строкову службу до військової частини Національної гвардії України. Після п’яти місяців строкової служби підписав контракт і став виконувати обов’язки діловода в автомобільній службі. А потім офіцери запропонували вступити до Академії Національної гвардії України. Оскільки давно мріяв відвідати Харків, рекомендацію швидко втілив у життя». |
 |  |
Гвардієць зізнався, коли вперше побачив технічну базу Академії, це ще більше викликало вмотивованість у навчанні. З навчальних дисциплін йому найбільше подобається «Організація роботи автомобільної та бронетанкової служби», яку викладає Петро Дмитрович Буряк. Коли розпочалося навчання, Руслан дуже зрадів, адже ця дисципліна найкраще розкриває специфіку тієї роботи, якою він займався у військовій частині. Сподобався курсанту і виїзд до навчального центру Академії, адже практичні навички,
які він отримав, обов’язково допоможуть у майбутній службі.
«Коли побачив автомобільний парк Академії, зрозумів, що курсантам є на чому навчатися, щоб теорію закріпити на практиці. Приємно спостерігати, що автомобільний парк навчального закладу постійно поповнюється новими зразками автобронетанкової техніки. Запам’яталися також польові виходи з розгортанням збірного пункту пошкоджених машин. Це дуже кропітка робота цілої команди військових, а її результат свідчить, що можна за короткий час розгорнути пункти для ремонту, відновлення та евакуації техніки, привівши техніку до ладу».
| Гарний технічний стан автомобіля – запорука безпеки Гвардійці військової частини, де проходив службу Руслан Лисак займалися конвоюванням, екстрадицією та охороною підсудних. Герой нашого проєкту виконував обов’язки діловода в автомобільній службі, відтак, займався плануванням нарядів на використання автомобільної техніки, питаннями, які пов’язані з дорожніми листами, спілкувався з командирами підрозділів, які залишали заявки на автомобілі. У такі моменти Руслан Лисак усвідомлював наскільки нелегким, але водночас цікавим є те, чим він займається. Він розумів, що ще донедавна вивчав міжнародне право, а потім так різко змінив свій світ та почав жити військовою службою. |
«Ніколи в житті не міг подумати, що після звичайного студентського життя піду до армії, але коли пішов на строкову службу, виявляється, що знайшов себе. Дуже хотілося б, щоб хлопці прибрали стереотип, що армія – це погано. Людина відкриває тут навички та отримує знання, які важко здобути деінде. Як людина юридично підкована розумію, що мені легше і в навчанні, і в службі. Знати свої права та службові обов’язки повинен кожен військовий, особливо, якщо ти керуєш особовим складом і за тобою закріплена військова техніка. Простіше кажучи, неважливо хто ти: водій, діловод автомобільної служби, помічник начальника автомобільної служби чи заступник командира частини з озброєння – ти повинен завжди дотримуватися правил дорожнього руху та керівних наказів. А щодо головного правила, кожен автомобіліст повинен пам’ятати, що гарний технічний стан автомобіля – запорука безпеки самого водія, а також всіх учасників дорожнього руху».
Наостанок нашої розмови, Руслан Лисак додав символічні рядки з власного вірша.
Привітати зі святом хочемо,
і побажати щасливої дороги.
А тих, хто вам у дорозі допомагає
машини лагодить, у рейс випускає
Ми теж у це свято привітаємо,
працювати на совість побажаємо.
Працювати на совість, одні з ключових слів у цьому вірші та й щаслива дорога є неабияк важливою для автомобіліста, тим більше, військового. Щаслива дорога, якою ви будете їхати в те місце, де на вас завжди чекають, неодмінно, на справному автомобілі…
Зі святом вас, панове гвардійці!
Привітати зі святом хочемо,
і побажати щасливої дороги.
А тих, хто вам у дорозі допомагає
машини лагодить, у рейс випускає
Ми теж у це свято привітаємо,
працювати на совість побажаємо.
Працювати на совість, одні з ключових слів у цьому вірші та й щаслива дорога є неабияк важливою для автомобіліста, тим більше, військового. Щаслива дорога, якою ви будете їхати в те місце, де на вас завжди чекають, неодмінно, на справному автомобілі…
Зі святом вас, панове гвардійці!
Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ
